ljublju_marusju: (Я)
[personal profile] ljublju_marusju
http://vk.com/wall226656698_414


Ira Tsilyk
Мій дуже хороший друг, супер-крутий хірург, один з тих лікарів, що всю попередню ніч оперували десятки людей в "Політравмах", сказав мені сьогодні, що без волонтерів вони б не вигребли (чуєте, волонтери? То вам адресовано)...

Сама я вночі поруч з ними, на жаль, не була, але була весь день на лікарняній кухні і ніби прожила в цьому відділенні ціле маленьке життя, повне різних особливих вражень.

Всі ці хлопці, переламані, спухлі, фіолетові від синців, вигаслі, які соромляться своїх катетерів і босих ніг, лежать навіть в коридорах, дивляться у стелю і ніяковіють, коли вмовляєш їх бодай щось поїсти...

Ці тітоньки, бабусі, дівчаточка, які несуть і несуть до лікарні нескінченним потоком домашню затишну зроблену з такою любов'ю - що аж пульсує! - їжу: всі ці бульйони з фрикадельками, борщі, голубці, пироги, перетерті дієтичні супчики, дбайливо загорнуті в рушники і газету, щоб же ж було неодмінно тепле!..

Ці мовчазні юні волонтерки, що старанно відмивають посеред коридорів каталки від крові...

Цей такий загублений і такий незворушний, водночас, москвич посеред двох вуйків (усі троє - побиті-зашиті), які люб'язно, але так незграбно намагаються підтримувати з ним розмову російською...

Ці часом надміру скромні лікарі та афганці з ведмежою статурою і добрими очима, що соромляться нормально поїсти, ніби це все не для них також...

Цей неймовірно гарний хлопець із заплющеними очима, голий під простинкою, якого провезли повз мене з реанімації...

Ці немайданівські жінки в палатах (а ми ж, зрештою, не лише наших годували - їжі було так багато! - з усіма перезнайомилися) зі слізьми на очах і молитвами за Майдан...

Ця записка незнайомому адресату, вкладена якоюсь жіночкою до пакунку з пюре і котлетами: "Дорогий сину! Бажаю тобі швидкого одужання. Дякую тобі за твою хоробрість. Приємного тобі апетиту..."

Цей безкінечний сюрреалізм. Ця ніжність. Цей страх. Ця втома. Ця дорослість. Щодня ми стаємо старшими, набагато старшими за тих людей, якими ми були ще вчора... Тримаймося.

~*~*~*

Мой очень хороший друг, супер-крутой хирург, один из тех врачей, что в предыдущую ночь оперировали десятки людей в "Множественной травме", сказал мне сегодня, что без волонтеров бы они не выгребли (слышите, волонтеры? То вам адресовано)...

Сама я ночью с ними, к солжалению, не была, но была весь день на кухне при госпитале и как будто прожила в этом отделении целую маленькую жизнь, полную разных сильных впечатлений.

Все эти парни, переломанные, опухшие, фиолетовые от синяков, стесняющиейса своих катетеров и босых ног, лежат даже в коридорах, смотрят в потолок, и смущаются, когда уговариваешь их хоть что нибудь поесть.

Эти теточки, бабуси, девчата, которые несут до госпиталя нескончаемым потоком домашнюю, уютную, приготовелнную с такой любовью, что ее пульсация ощущается - еду: все эти бульоны с фрикадельками, борщи, голубцы, пироги, перетертые диетические супчики, заботливо завернутые в полотенца и газету, чтоб же ж было обязательно теплым!..

Эти молчаливые юные волонтерки, что старательно отмывают посреди коридоров каталки от крови...

Этот такой растерянный и одновремнно такой невозмутимый москвич между двумя дядечками (вуйками) с Запада Украины (все трое - побиты-зашиты), которые так любезно, но так неуклюже пытаются поддержать с ним беседу на русском...

 Это иногда сверх меры скромные врачи и афганцы с медвежьей фигурой и добрыми глазами, что стесняются нормально поесть, как будто это все и не для них....

Этот неимоверно красивый парень  с закрытыми глазами, голый под простынкой, которого провезли мимо меня из реанимации...

 Эти женщины в палатах, которые и не с Майдана (а мы же, не только наших кормили - иди было так много! - со всеми перезнакомились) со слезами на глазах и молитвами за Майдан...

Эта записка незнакомому адресату, вложенная какой то доброю женщиною до пакета с пюре и котлетами: "Дорогой сын! Желаю тебе быстрой поправки! Благодарю тебя за твою храбрость. Приятного тебе аппетита"...

Этот бесконечный сюррализм. Эта нежность. Этот страх. Эта усталость. Эта взрослость. С каждым днем мы становимся старше, гораздо старше тех людей, которыми мы были еще вчера. ..

Будем держаться.

Profile

ljublju_marusju: Гуцули рідні файні (Default)
ljublju_marusju

June 2014

S M T W T F S
123456 7
8910111213 14
15161718192021
22232425262728
2930     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 04:25 pm
Powered by Dreamwidth Studios